Неаполітанські пісні на оперному концерті

Що таке неаполітанська пісня

Неаполітанська пісня — це твір неаполітанською мовою, зазвичай для чоловічого соліста, у формах любовної пісні або серенади. Її статус як традиції бере початок з 1830-х років, коли започаткували щорічний конкурс пісенної творчості до фестивалю П'єдігротта, що вшановував Мадонну П'єдігротта в Мерджелліні. Емігранти з Неаполя та півдня рознесли багато пісень по всьому світу приблизно між 1880 і 1920 роками. На початку 1900-х Енріко Карузо співав їх на біс у Метрополітен-опера та записав багато з них, і вони увійшли до стандартного репертуару оперних тенорів.

O sole mio

«'O sole mio» датується 1898 роком і виконується неаполітанською; назва означає «моє сонце». Слова належать Джованні Капурро. Близько 75 років мелодію приписували виключно Едуардо ді Капуа, аж поки рішення суду в Турині 2002 року не визнало Альфредо Маццуккі співкомпозитором. Гість на концерті в Римі називає її поряд із «Funiculì, funiculà» та «Granada». Карузо й Паваротті — серед багатьох її виконавців, а версія Паваротті здобула премію «Греммі» 1980 року.

Funiculì, funiculà

«Funiculì, funiculà» датується 1880 роком. Луїджі Денца з Кастелламмаре-ді-Стабія поклав на музику слова журналіста Пеппіно Турко неаполітанською, щоб відзначити перший фунікулер на Везувій, і того ж року пісня прозвучала на фестивалі П'єдігротта. Пісенний конкурс цього фестивалю тривав із 1830-х років до 1950 року, тож пісня долучилася до довгої низки мелодій, написаних для однієї ночі.

Torna a Surriento

«Torna a Surriento» — робота двох братів: Ернесто Де Куртіс написав музику 1894 року, а Джамбаттіста, поет і художник, — неаполітанські слова. Пісню зареєстрували 1905 року. Пізніша історія пов'язує її з візитом прем'єр-міністра до Сорренто 1902 року, хоча родинні папери засвідчують копію, подану на вісім років раніше. Англійська назва — «Come Back to Sorrento», і тенори досі тримають її напохваті.

Granada, гість із Мексики

Один гість на концерті в Римі згадує, як тенор співав «Granada» іспанською. «Granada» — це пісня 1932 року мексиканського композитора Агустіна Лари про іспанське місто, яка стала попстандартом і яку записували багато тенорів, серед них Пласідо Домінго, Маріо Ланца та Лучано Паваротті; це візитівка Хосе Каррераса. Вона не неаполітанська, але показує, наскільки пісні концерту виходять за межі власне опери. Програми змінюються залежно від дати, тож жоден твір не гарантований, але саме ці пісні називають гості.

Пісні за порядком

Пісні, які називають гості, були написані з різницею в десятиліття, з дуже різних нагод: відкриття гірської залізниці, серенада закоханого та данина іспанському місту. Наведені нижче дати походять з історії кожної пісні, і разом вони показують, як місцевий неаполітанський репертуар став чимось, що вивчив кожен тенор.

• 1880: «Funiculì, funiculà», музика Луїджі Денца до відкриття фунікулера на Везувій
• 1894: «Torna a Surriento», музика Ернесто Де Куртіса; зареєстровано 1905 року
• 1898: «'O sole mio», слова Джованні Капурро
• 1932: Гранада, мексиканського композитора Агустіна Лари

Почути їх у Римі

Гості римського концерту називають «O sole mio», «Funiculì, funiculà» та «Granada». Програма змінюється залежно від дати, тож жодна пісня не гарантована, але вечір має для них місце: в описі неаполітанські пісні стоять поруч з аріями з «Турандот» і «Ріголетто» та «Пори року» Вівальді. Якщо одна з цих пісень є причиною вашого бронювання, поставте запитання організатору через сторінку бронювання до оплати.